Історію України прийнято відраховувати з моменту створення Київської держави в 9 столітті. Після занепаду цього державного утворення і розпаду на дрібні князівства у 17 столітті утворюється Козацько-Гетьманська держава, яка проіснувала до кінця 18 століття, після чого, аж до 20 століття, незалежної української держави не існувало.

Після революції 1917-го року в Україні позначився підйом національного руху, що оформився в «Третій Універсал» Центральної Ради 20 листопада 1917 року, який оголосив Українську Народну Республіку – УНР. В цьому Універсалі було оголошено про свободу слова, преси, віросповідання, зборів, страйків, скасування смертної кари і т.п.

Після відмови українського уряду прийняти ультиматум більшовицької Ради Народних Комісарів, в якому вимагалося дозволити їм ввести свої війська в Україну, а також не пропускати на Дон білих офіцерів і козаків, почалася українсько-більшовицька війна. Військові успіхи більшовиків змусили керівництво УНР покликати на допомогу Німеччину.

З середини лютого 1918 року почався наступ німецьких і українських військ на територію, захоплену більшовиками. До квітня вся Україна була звільнена від більшовицької окупації, однак, по факту опинилася в німецькій – Німеччина привела до влади збройним шляхом свого ставленика. За цим послідувала громадянська війна і низка інтервенцій завершилися в березні 1919 року в Києві, на Всеукраїнському з’їзді Рад прийняттям конституції “незалежної Української Радянської Соціалістичної Республіки».

28 грудня 1920 між УРСР і РСФСР було підписано «Робітничо-Селянський союзний договір про військове й господарське співробітництво», який закріпив залежність УРСР від РСФСР. Наступний шанс на незалежну українську державу представився лише наприкінці 20 століття, після розвалу СРСР.

24 серпня 1991 Верховна Рада Української РСР проголосила Україну незалежною, демократичною державою і винесла «Акт проголошення незалежності України» на підтвердження всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року.

Джерело: Ділова Мова